Радій, земле українська, радуйся, народе український! На наші терени іде величаве Свято Купала. В народі кажуть: “Іде Купало, несе немало, меди і жито, приріст і присип. Славим Купала, не спимо до рання; не спи, дівчино, косак не спить!”
Свято Купала – це чарівна пора, коли рік ділиться навпіл, коли сонце найвище піднімається над землею. Земля розімліла від палючого проміння. О цій порі перестає кувати зозуля. Люди кажуть: “Ячмінним колосом подавилася”. Колосяться хліба. Половіють, квітують жита. Наливається зрілістю природа. До жнив рукою подати. Так гарно довкола. Хочеться веселитися, співати, танцювати. Хочеться кохати… Хочеться робити добро…
Але ми знаємо, що вже завтрашнього дня сонце повертається з літа на зиму і дні починають коротшати.
Саме в такий час наші Предки відзначали найчарівніше свято літнього циклу – Свято Купала. Відзначали його в ніч на день літнього сонцестояння. Надвечір українці-русичі збиралися, точно як і ми сьогодні, у гаях та лісах біля води, щоб славити Дажбога, Предків Рідних, співати хвалу життю і молодості, відвазі та коханню.
Існує повір'я, що в ніч на Купала ніхто не повинен залишатися в хаті, а щоб, бува, лиха сила не оселилася в господарстві, люди прагнуть побути під Зоряним Царством Духа своїх Предків, збагатитися й опромінитися життєдайною Дажбожою снагою. У цей час сила сонця і води розвивається до найбільшої міри. Небесні сили ніби купають землю, даруючи найбільшу силу її плодам. І справді, ви вже помітили, що з'явилися в лісі перші ягоди, буяє зілля, розцвітають найліпші, найніжніші квіти, що п’янять своїм запахом усе живе, а всяке зілля набирає чарівних, лікувальних і цілющих властивостей і зберігатиме їх до завтрашнього полудня.
На це свято люди купаються, обливаються водою і стрибають через вогонь.
Та чужа духовна сила, яка була нав'язана 988 року нашому народові (маю на увазі християнську віру), на протязі цілих століть намагалася побороти звичай відзначати Свято Купала. Сипала прокльонами, проголошувала анафеми, називала це Свято бридким, бєсовським, проголошуючи : “Купала на Крестітєля утопітє і огнєнноє скаканіє отсєчітє…” Але ж хіба хтось зможе перемогти цілий народ? Не зумівши перемогти природне і тому по-справжньому народне Свято, християнські священики вирішили діяти обманом. Вони постановили в цей день святкувати народження Іоанна Хрестителя. Таким чином їм, до певної міри, вдалося витворити мутанта, якого тепер називають – свято Івана Купала. Але ми, рідновіри, чудово розуміємо суть свята Купала.
Найцінніше, чого прагнуть і що роблять люди в цей вечір – це очиститись від усього лихого, чорного, холодного; очиститись від нижчих жадань і збагатитися вищими. А вогонь і вода – купальський вогонь і купальська вода і є тими силами, які очищають, чарують, оберігають і лікують. Сьогодні ми всі відчуємо велич і силу вогню і води.
Але не тільки цим славне це Свято. В давнину на Купала здійснювався обряд переводу шістнадцятирічних юнаків, які оволоділи тілесною та духовною досконалістю, у дорослий стан, у стан косаків (козаків). Отримавши благословення під зоряним купальським небом, пройшовши через Мага Врату (Могутні Ворота Слави), очистившись і загартувавшись у вогні та воді, юнаки мали право носити на голові косу (оселедець), як ознаку зрілості, шляхетності. Кращі сини Роду українського - оріянського, як і наш князь Святослав Хоробрий, згодом носили на голові косацький чуб. Колись про косаків казали: “Не вмирає душа наша. Косацькому роду – немає переводу”. Скажемо й ми так сьогодні.
А біля юнаків стояли п'ятнадцятилітні дівчата. Вони у цей день також переводились у дорослість. На головах у дівчат вінки. Це означає, що дівчата ці цвітуть, як цвіте в цей час наша земля. І примовляли тоді всі: “Та будь же, дівонько, квітучою, та будь же, дівонько, родючою, та будь же дівонько багатою, як святая матінка-Земля”. Скажемо й ми так сьогодні!
На Купальське Свято колись, як і нині, приходили всі, як кажуть, від малого до старого. Люди прагнули очиститись вогнем, скупатися у воді.
Молодь приносила з собою для ігор символічне зображення Купала. У давнину Купало уявлявся добрим юнаком, який, однак, був боязливим, зажуреним, лінивим, неохайним. Щоб покарати його, але й навчити, хлопці кидали Купала в огонь, потім вихоплювали й вкидали у воду. Хай рухається, хай очищається, хай виправляється!
Чарівний український вечір, чарівна містерія Купальського Свята… Чари навколо нас… І ось ми вже чуємо потужний голос давньоукраїнського волхва, який долинає до нас із глибини тисячоліть:
“Ми українці-русичі єсьмо внуки Дажбожі. Нащо нам чужого Бога, свій стоїть коло порога. І Схід, і Захід, і Південь, і Північ охоронені мечами нашими і осяяні силою Дажбожою. І живемо ми, щоб відрікатися від злих діянь наших і чинити добрі діяння, і дітей ми учимо своїх, щоб розум їхній ширшав і душа відважнішала, і такі ми є, і се таїна велика єсть.
Прабатьку наш Орь, Прамамо наша Лель, ми – нащадки Ваші; маємо тіло ваше, маємо кров вашу, маємо душу вашу, маємо віру вашу і покони ваші, і ми не хочемо мішатися ні з татарами, ні з греками, ні з варягами, або іншими зайшлими людьми, щоб не загубилася вдача наша, і се таїна велика єсть. Косаки, ви є на світі раттю нескоримою, бо той, хто смерті не боїться, стає володарем Неба і Землі, і смерть на ратньому полі миліша, як неволя, і се таїна велика єсть!
Між Небом і Землею відважно стоїмо ми, внуки Дажбожі. Ми вміємо вмирати, щоб вічно жила мила нашому серцю Україна-Русь! Слава Дажбогові!”
Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас до злагоди, до порозуміння, до єднання, до праці, до звитяги!
Голос Предків із глибини тисячоліть кличе нас здійснити обряд очищення вогнем і водою! Цей обряд зможуть здійснити всі, хто забажає.
