DECLARATION OF NATIONAL SOVEREIGNTY OF THE ORIARUSES IN UKRAINE

The Viche of Ukrainian Oriaruses – The All-Ukrainian Assembly of the citizens of Ukraine, identifying themselves as Oriaruses according to the ethno-national indication,

basing on the United Nation Organization Declaration of indigenous peoples, Constitution of Ukraine, the declaration of the nationalities of Ukraine,

conveying the volution of the everliving indigenous population of Ukraine-Rus - the nation of Oriaruses,

identifying themselves as the legatees (successors) of the natural, ethnic, pre-Christian outlook, customs and tradition of the autochthon Ukrainian population of Ukraine-Rus (Orians, Trypillians, Scythians, Anths, Ruses),

wishing to secure the development of the Orian World Nation – the Dazhboh Civilization (the Orian civilization unity of the Oriaruses),

esteeming the national rights of all the nations of Ukraine as well as those of the world,

striving for defending our national rights and interests, our world outlook, sovereignty, spiritual independence and self-government with our own hand,

PROCLAIMS

the Oriaruses national sovereignty, realizing their right for national and personal cultural autonomy and their self-governing organizing the inner self-government and the foreign representing their national interests directly through their own plenipotentiaries such as The Viche of the Oriaruses (VUOR) and the Principal ethno-national Council of Ukrainian Oriaruses (PEN CUOR).

1. SELF-DETERMINATION OF THE ORIARUSIAN UKRAINIANS AS A NATION

We are of the great family of the Orian nations and belong to it (our Great Primogenitor is Or). We are also direct off springs of the great nationality, which is world famous as the Ruses. The territory of present-day Ukraine the Homeland of Oriaruses, and it is him (the people) to implement his right for self-identification, according to his cultural and national heritage, the Native Ukrainian National Belief, the Ukrainian Native Eternal Ethno-national Unity being under development in the existing bounds of Ukraine as the country and power, basing exercising his integral right for self-identification.

Oriaruses do not object sovereignty, state independence or territorial integrity of Ukraine and support its intention to build the Ukrainian ethnic nation - ‘the Ukrainian nation’ – as an integral unity of the citizens belonging different ethnic groups, as defined by the Constitution of Ukraine.

The Oriaruses consider each nation, mature and of full value (the Oriaruses first and foremost) has a right to have its spiritual and world -outlooking sovereignty, its Native National Belief, its own, nationally-ethnic seeing the interrelation and cooperation as to the Nature, Society and Human being in the Universe, its own ethnic system of material and spiritual values. The Oriaruses profess their special way of activity, which lies in recognition indissoluble populous unity – the Ukrainian Legacy, harmonization and compact of their life and the life of the nation with the present-acting remote Laws of Space the Universe and the Earth Nature.

The Oriaruses dispute constructing Self-State-creating Nation as the Dazhboh Civilization, which is to signify the changes of the planetary evolutionary development from “it is the most ignoble that survive” to “life as solemn performance”.

The Oriaruses reject all kinds of abrahamic spiritual yoke or any other form of alien outlooks.

II. THE ORIARUSES’ SELF-GOVERNING AND REPRESENTING BODIES

The Oriaruses of Ukraine claim of forming their ethno-national bodies of the inner self-government and their foreign representation.

The highest representing Oriarus body within Ukraine is the Viche of the Ukrainian Oriaruses (VUOR) and between the Viches the Principal Ethno-national Council of the Ukrainian Oriaruses (PEN CUOR). None of the political parties or public organizations has a right to represent the Oriaruses of Ukraine.

The Viche and the Principal Council of Oriaruses of Ukraine aim at creating the Society of Light, Truth and Love (Holy Scripture and “Maha Vira” by Teacher Lev Sylenko).

To discharge the resolutions taken by the Principal Ethno-national Council of the Ukrainian Oriaruses, special self-governing ethno-national bodies are to be elected to discharge the decisions of the PEN CUOR in all the Orian areas, being the regional and local Councils. In the limits of their competence to adopt their decisions, are original and independent. Any counteraction or opposition, impeding realization the Orians’ inalienable right to define self-determination and eternal living on the Holy Land would contradict the universally recognized standards of the international legal acts.

In case of counteracting to achieve the aims, proclaimed by this Declaration, by any organ of government or any other body, the Viche of Ukrainian Oriaruses and the Principal ethno-national Council will strive for the status of the Oriaruses as the nation fighting for its national emancipation and acting according with this status.

THE VICHE OF ORIARUSES OF UKRAINE IS MAKING A REQUEST

to the Verkhovna Rada of Ukraine, The Cabinet of Ministers of Ukraine, The United Nations Organization, to the peoples, parliaments and governments of foreign countries, international organizations to recognize their right for Oriarusian people.

Adopted by the Viche of Oriaruses, Kyiv, May 7, the year 11 016 by Dazhboh (2016 A.D.)

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ СУВЕРНІТЕТ ОРІЯРУСІВ УКРАЇНИ

Віче українців Оріярусів - Всеукраїнські загальні Збори громадян України, які ідентифікують себе за етнонаціональною ознакою Оріярусами, 

виходячи з Декларації Організації Об’єднаних Націй про права корінних народів, Конституції України, Декларації прав національностей України, 

виражаючи волю споконвічного корінного населення Руси-України – нації Оріярусів, 

вважаючи себе спадкоємцями і духовними нащадками природного, етнічного, 

дохристиянського світогляду, звичаїв і традицій автохтонного праукраїнського населення Руси-України (оріян, трипільців, скитів, антів, русів), 

бажаючи забезпечити розвиток Оріянської Планетарної Нації – Цивілізації Дажбожичів (цивілізаційної спільноти Оріярусів), 

шануючи національні права всіх націй України і світу, 

прагнучи власними силами захистити свої національні права та інтереси, світоглядний суверенітет, духовну незалежність і самоурядування

ПРОГОЛОШУЄ

національний суверенітет Оріярусів, розуміючи його як реалізацію права на національно-персональну культурну автономію, на самостійну організацію внутрішнього Самоурядування та зовнішнього Представлення національних інтересів безпосередньо через своїх власних Представників: Віче українців Оріярусів (ВУОР) та затверджену ним Головну етнонаціональну Раду українців Оріярусів ( ГЕН РУОР).

І. САМОВИЗНАЧЕННЯ НАЦІЇ ОРІЯРУСІВ-УКРАЇНЦІВ 

Ми походимо і належимо до великої сім’ї орійських народів (ми орійського Роду, від Тата Ора походимо). Ми є також прямими нащадками великої народності, всесвітньовідомої під іменем Русів. Територія нинішньої України є Батьківщиною Оріяруського народу, де він реалізує своє право на самовизначення, згідно своєї культурної і національної спадщини, Рідної Української національної Віри. Оріяруси, як українська корінна споконвічна етнонаціональна спільнота (нація), розвиваються в існуючих кордонах країни і держави Україна на основі здійснення свого невід'ємного права на самовизначення. 

Оріяруси не виступають проти суверенітету, державної незалежності чи територіальної цілісності України і підтримують висловлений в Конституції України намір вибудувати українську політичну націю, - «український народ», як органічну єдність «громадян різних національностей». 

Оріяруси вважають, що кожна повноцінна, зріла нація (зокрема і перш за все – Оріяруси) має право на свій світоглядно-духовний суверенітет, на свою Рідну Національну Віру, окремішне, незалежне національно-етнічне бачення взаємозв’язку і взаємовідносин Природи, суспільства і людини у Всесвіті, свою власну національно-етнічну систему матеріальних і духовних цінностей. 

Оріяруси сповідують особливий спосіб життєдіяльності, що полягає у визнанні нерозривної боголюдинної єдності та життя в Українському Звичаї, гармонізації-узгодженні свого життя та життя нації з діючими глибинними Законами Космосу-Всесвіту і Земної Природи. 

Оріяруси стоять на засадах побудови Самостійної державотворчої Нації – Цивілізації Дажбожичів, яка знаменуватиме зміну планетарного еволюційного вектора розвитку з формули «виживання найпідліших» на формулу «життя – як священнодійство». 

Оріяруси відкидають як форму світоглядно-духовного поневолення всі різновиди авраамічного світогляду та будь-яких інших зайшлих світоглядів. 

ІІ. ОРГАНИ САМОВРЯДУВАННЯ І ПРЕДСТАВНИЦТВА НАЦІЇ ОРІЯРУСІВ-УКРАЇНЦІВ

Оріяруси України повідомляють про формування своїх етнонаціональних органів внутрішнього Самоврядування і зовнішнього Представництва. 

Вищим та єдиним представницьким органом Оріяруського народу в Україні є Віче українців Оріярусів (ВУОР) та (в період між Вічами ) затверджена ним Головна етнонаціональна Рада українців Оріярусів ( ГЕН РУОР). Жодна політична партія, громадська організація, інші інституції чи окремі особи не можуть виступати від імені Оріярусів України. 

Метою Віча та Головної етнонаціональної Ради українців Оріярусів є створення суспільства Світла, Правди і Любові (Святе письмо «Мага Віра», Лев Силенко). 

Для досягнення поставленої мети в усіх місцях проживання Оріяруського народу в Україні обираються органи етнонаціонального самоуправління —земельні та місцеві Ради українців Оріярусів, які в межах своєї компетенції в прийнятті рішень є незалежними і самостійними. Будь-яка протидія реалізації невід'ємного права Оріяруського народу на самовизначення на Святій Землі свого споконвічного проживання (на Вкраїні) буде суперечити загальновизнаним нормам міжнародних правових актів. 

У разі протидії державних органів або будь-яких інших сторін досягненню цілей, проголошених цією Декларацією, Віче українців Оріярусів та Головна етнонаціональна Рада буде домагатися визнання за Оріярусами статусу народу, який веде боротьбу за своє національне визволення і діяти відповідно до цього статусу. 

ВІЧЕ ОРІЯРУСІВ-УКРАЇНЦІВ ЗВЕРТАЄТЬСЯ 

до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Організації Об’єднаних Націй, до народів, парламентів та урядів іноземних держав, міжнародних організацій з проханням визнати правосуб’єктність Оріяруського народу. 

Прийнята Вічем українців Оріярусів, 

м. Київ, 7 травня 11 016 року Дажбожого 

(2016 року ери Христосової)

Про рунвірівське поселення без лірики

Продовження теми. Початок читайте тут

11003-го року Дажбожого було надруковано нашу програмову статтю «Тут буде серце РУНВіри» про необхідність окремого рунвірівського поселення. Вона мала певний резонанс – редакція отримала схвальні і не дуже відгуки.

Багато хто, мабуть, вже забув, про що там ідеться, тому є сенс нагадати. Ідея ця жива. Вона, хоч і не так як хотілося, проте розвивається, знаходяться її прихильники, дехто вже почав її втілювати, але, на жаль, не скоординувавшись і не об’єднавшись з автором. Почати її втілювати заважає лише одне – не зібрався кістяк діяльних людей, котрі готові оперативно виїхати на поселення, на яких можна опертися і які правильно зрозуміли її головну ціль.

Стаття та була написана свідомо в емоційному стилі, на протиставленні села з городом, переваг першого над другим і тому багато хто зрозумів так, що цю статтю написала втомлена цивілізацією людина і якій захотілося пожити в гармонії з природою. А оскільки самому їхати туди не з руки, тому автор хотів би зачепити із собою кілька єдиновірних побратимів. Насправді це далеко від істини, оскільки стаття була написана в такій тональності тільки тому, що українці думають, зазвичай, серцем, і сухі прагматичні аргументи не сприймають. Автора спонукали до написання тієї статті речі дуже прагматичні і, не виключено, що доленосні в українській історії, а саме – становлення й розвиток РУНВіри. Тому в цій статті ми б хотіли відкинути всю лірику і зупинитися на суті.

Чи ви коли задумувались, чому яйце має тверду шкаралупу? А чому плід вищих тварин, у тому числі й людини, перші місяці повинен знаходитися глибоко в животі матері? Та тому, що молодий недозрілий зародок нового організму є дуже вразливим до зовнішнього впливу. Його можуть інфікувати зовнішні мікроорганізми або елементарно з’їсти інші великі організми. Але так само відбувається і в людському суспільстві: нове суспільне явище, нова спільнота повинні певний час побути в деякій ізоляції від зовнішнього сильного світу, вони повинні певний період «поваритися у власному соку» – щоб зміцніти, і надалі гідно конкурувати з довкіллям.

Те ж саме і з РУНВірою як суспільним феноменом, як новою ідеологічною системою. Для того щоб завоювати Україну, це Вчення повинно елементарно зміцніти. Лев Силенко нам дав Мага Віру й основи Вчення – це є, якщо сказати умовно, кістяк. Щоб цей кістяк пішов, йому треба обрости м’язами та іншими органами, нагуляти жиру. А зробити це, живучи розпорошеними у великому городі просто неможливо. І в цьому, мабуть, вже переконалися американські перші рунвісти, коли жили розпорошено по різних штатах і не додумалися переїхати організовано до Святині в Спрінґ Ґлен. І їхній нинішній незавидний стан має стати уроком для нас, сповідників Науки Силенка в Україні. Бо, живучи за ритмом великого города, переймаючись його проблемами й клопотами, знаходячись у його інформаційному просторі і лише раз на тиждень (у кращому разі!) збиратись зі своїми однодумцями, тобто 1/100, 1/50 чи хай навіть 1/10 часу бути рунвістом, а решту часу кимось іншим – так ми ніякої РУНВіри не побудуємо.

Згадаймо жидівську історію. Ті жиди, які заправляють нині Ізраїлем, США, всім жидівством та й, чого правду приховувати, – усім світом, вийшли з т. зв. «зони осілості» Московської імперії, тобто із сучасних земель України та Білорусі. І жили вони тут у численних гетто, де, як і приписує їм їхній Талмуд, вони жили стіна повз стіну. І навпаки, практично ніякого впливу нині не справляють жиди-сефарди, котрі жили в той же час вільно і розпорошено в Європі. Вони катастрофічно асимілювались, тобто перестали вважати себе жидами.

Або погляньмо на мормонів у США, котрі виїхали з різних штатів і поселилися в напівпустелі навкруги Солоного озера. Зараз вони мають свій власний штат – Юта. Та й самі США створили християни-європейці, які йшли на землі індіанців і створювали там поселення. Або руські ченці, які засновували й поселялися в монастирях на півночі, русифікували тубільне фіно-угорське населення і таким чином творили Московсько-руську державу. Таких прикладів можна навести безліч. Та й зараз деякі протестантські, індуїстські та інші секти успішно створюють подібні поселення чи монастирі, коли реально впираються в неможливість існування розпорошеними у великому городі.

Нещодавно в ЗГУК (Звичаєвій Громаді Українських косаків) виникла цікава ідея – збудувати в Києві своїми силами і на свої кошти багатоквартирний будинок, щоб потім у ньому жити однією громадою. Це теж непогана ідея, яка де-в-чому перегукується з нашою – оскільки це все ж набагато краще, аніж жити розпорошеними, хоча вплив мегаполіса при такому варіанті послаблюється недостатньо. Але ця ідея теж поки що на рівні проекту і ми щиро бажаємо, аби вона втілилася. Хай буде таких осередків декілька, хай їх буде багато, хай виникне рунвірівське поселення на батьківщині Учителя в селі Богоявленському та ще деінде – вони всі мають між собою співпрацювати й конкурувати за першість. Якийсь осередок виявиться сильнішим, котрий і стане, як ми писали у попередній статті, серцем РУНВіри.

Нам дехто закидає, що ми, мовляв, хочемо ізолюватися від світу, «втекти на хутір», що «треба йти в народ, а не ховатись» і так далі. Що можна відповісти? Перше, що ховатися ніхто і не збирається. У статті говорилося, що поселення має знаходитися близько до транспортних магістралей, недалеко від Києва, тобто ми маємо їздити по всій Україні, проповідувати РУНВіру, об’єднувати громади, а також тримати в полі свого впливу столицю як потужний інформаційний і господарський центр. По-друге, на такий крок, як поміняти місце свого проживання, покинути комфортний город і поселитися на землі, – на це здатні дуже й дуже мало справді фанатичних рунвістів, адже для цього треба бути доволі сильною людиною, а таких зараз, на жаль, не густо. Тому побоювання, що громади в городах опустіють, дуже й дуже надумані. А якщо й опустіють, то не від того, що всі поїдуть у поселення, а з причин, які зазначені вище, тобто неповноцінності громад, розпорошених у мегаполісі.

В кінці хочемо підкреслити, що нам потрібні насамперед не люди, які люблять природу й селянське життя, не ті, які мріють про дачу біля річки під лісом, а люди, які чітко уявляють, що вони їдуть для того, щоб жити й працювати на Ідею РУНВіри і на Славу Дажбога. А ще аби випробувати модель майбутньої сильної України.

З Дажбогом переможемо!

Яромисл, лютий 11005 р.Д.

Тут буде серце РУНВіри

1. Погляд на мегаполіс

Наповнений вщерть мурашник мегаполісу.

Він вдихає п’янке, настояне на травах повітря, а видихає отруйні гази. Він п’є чисту джерельну воду, а зливає нечистоти, він вкриває землю асфальтом, а мальовничі околиці поступово перетворює на суцільне смердюче сміттєзвалище. Він витоптує траву, розлякує тварин і птахів, спалює навкруги себе луки і ліси.

В нього з усіх усюд стікається здорове, наповнене життям населення, воно летить на фальшивий блиск неонових реклам, як метелик на вогнище, щоби обпалити крила у цьому вогнищі, знищити свої природні здорові інстинкти, втратити свої національні ознаки, віддати, нарешті, свою душу жовтому дияволу. Ці сліпі метелики ще не знають: цей великий город тримається саме на таких, як вони мігрантах. Вони тут підмітають вулиці, печуть хліб, будують хмародери, створюють великі підприємства і творять велику політику. Вони, але не їхні діти, котрі перетворюються в кращому разі на затхлих офісних щурів, гвинтиків цього мурашника, котрі проводять своє життя на лінії офіс – метро – диван перед телеящиком, а в гіршому перетворюються на алкоголіків, наркоманів, бомжів, самогубців та інших дегенератів. Ці їхні діти забудуть, як елементарно забити цвяха в квартирі, а багато хто з них розучаться навіть просто продовжити свій рід, не те що передати вже своїм дітям якийсь духовний досвід від своїх предків, народжених колись в природніх умовах. В квартирах-шухлядах великого города живе значно більше собак, аніж дітей і з цієї причини він давно б уже вимер, якби з провінції не котилася невичерпна хмара свіжих «метеликів», засліплених фальшивими цінностями «красівой жизні» в мегаполісі.

Село самодостатнє. Мегаполіс же не може жити без села. Він витягує з нього соки, часом до останньої краплини. Він, в підсумку, знелюднює це село і прирікає на вимирання, щоб потім з цієї причини згинути і самому. Мегаполіс пиляє гілку, на якій сидить сам. Бо недарма існує мудрий вислів: «Цивілізація народжується в селі, а помирає в мегаполісі». Вогнище мегаполіса перегорить і згасне, а на його руїнах буде рости будяк і пастимуться кози. Життя ж продовжиться у навколишніх селах, на землях, які мегаполіс не встиг перетворити на смітник.

Цивілізація в городі-мегаполісі – це ефектно, яскраво і звабно, але… Коли людство живе не за законами природи, а всупереч їм, навіть на зло, – це трагедія, руїна. Природа переживе – вона бачила й гіршу гидоту, тому періодично й влаштовувала очистку свого тіла через землетруси, повені, пожежі, а от людина – ні. Людина города (та, що тісно зв’язана пуповиною з хворобливою метушнею мегаполісу і його «благами») знищує, руйнує себе морально і духовно на генетичному і енергетичному рівнях. Як? Дуже просто: людина – витвір свідомої Природи, як і все, що нас оточує (тобто те, що не є витвором хворобливої винахідливості людини), тому відокремлюючи себе від негаснучого джерела життя людина перериває тонку павутинку, яка пов’язує її з космічною і земною енергією, з тим, що дає їй можливість існувати і розвиватися, продовжувати свій рід і виконувати своє пряме призначення. І, таким чином, те, що в Природі є не природним, поступово гине. Сумніви з приводу цього легко подолати, згадавши історію.

2. Історична місія Києва

Автор цієї статті, опинившись в Києві і пізнавши його нутро, спочатку дивувався, чому, приміром, київська УНСО далеко не найпотужніша і не найдисциплінованіша в Україні (м’яко кажучи), чому інші націоналістичні партії-організації мають такий затхло-неприглядний вигляд, чому козацтво в Києві таке старече і опереткове, чому, врешті, РУНВірою, цим могутнім вченням, в столиці немає кому займатися при тому, що майже всі, хто має дещицю громадянської свідомости, ознайомлені з нею, а то і приймали колись більшу чи меншу участь у її поширенні. Їм стало «нецікаво». Наче РУНВіра – це «цирк на дроті», а рунвірівська громада повинна влаштовувати для них захоплюючі шоу, бажано зі стриптизом. Їм не здогадатися, що в громаду на свягос ходять перш за все для спілкування з Дажбогом, задля відчуття єдности одновірців і не в останню чергу для того, щоб обнятися зі своїм побратимом, поділити з ним радість і біль, обговорити справи, заснувати підприємство, знайти роботу, отримати моральну чи навіть матеріальну підтримку, а зовсім не на шоу.

Можуть заперечити, що подібні клопоти мають всі громади по Україні, однак порівняння того, скільки і які громади РУНВіри можна би було мати в Києві вже зараз з тим, що ми тут маємо, оптимізму не додає.

Згодом, роздумуючи над цим питанням, автор зрозумів: все, що ми маємо в Києві, відбулося закономірно. Київ давно себе вичерпав як столиця (центр воїнів-кшатриїв) і тим більше як духовний центр брагманів. Це все закінчилося не пізніше XII – XIII століть. А закони історії, як відомо, доволі жорсткі і вони не допускають, аби один і той же город ставав двічі центром, за термінологією Лева Гумільова, «пасіонарного вибуху», або духовним вогнищем нової релігії чи вчення. Подібних аналогів історії людства не відомо. Тому сподіватися, що Київ знову стане тим рунвірівським вогнищем, від якого спалахне духовно вся Україна, не доводиться. Притягувати ж сюди за вуха центр РУНВіри – зайняття не лише марне, а й шкідливе для тієї ж РУНВіри, оскільки вона тут конче збюрократизується, а отже існує небезпека її компрометації як ідеї.

Київ і в Московській імперії і в Совіцькому її варіанті був лише центром губернії (лише губернія була більшою – УССР). Таким він до певної міри залишається і зараз, оскільки про незалежну до кінця Україну не йдеться. В Києві провінцією тягне на кожному кроці, – як в мові, так і в недостойній поведінці самоприниження киян перед іноземцями.

В нинішньому Києві можна робити гроші, можна робити великі гроші, але не більше. Він може стати грошовим і господарським центром України, великим будівельним майданчиком і великим банком. В Києві можна витрачати гроші, при тому безсенсово: ресторанів, казино, нічних клубів – хоч греблю гати. Можна їх втелющити в якийсь проект – чим грандіозніший, тим безглуздіший. Проте вкласти гроші у щось достойне чи корисне тут не можна. Так, наприклад, пожертви для «Слова Оріїв» протягом останнього року давали лише сільський вчитель з Буковини та пенсіонер з Волині. За що їм велика дяка.

Киянину неважко помітити, що діти і внуки київських рунвістів не лише не стають рунвістами, а й з великою натяжкою вважають себе українцями. Подібна «наступність поколінь», до речі, відбувається не тільки серед рунвістів, а націоналістів загалом і можна впевнено підкреслити, що це закономірна тенденція. В Києві українці втрачають свої дітей. Лише одного цього вистачило би, щоб покинути мегаполіс назавжди!

Отже історична та духовна місія Києва як центру України, давно вичерпана – це помітно за всіма статтями. А історія, як відомо, вороття не має.

3. Куди підемо?

Який же вихід з усього цього? Можливо податися в інший город, в якийсь обласний центр, котрий не несе на собі тягар минулої величі та слави?

Це вихід, але лише наполовину. Чому? В будь-якому великому городі ми приречені бути в абсолютній меншости. Ми будемо розпорошеними в ньому і зустрічатимемося в кращому випадку один раз на тиждень на свягосі. Ми варитимемося в казані цього города, житимемо за його писаними і неписаними законами, підкорятимемося його бюрократії, наповнюватимемо кишені його бандитів. Одним словом, ми будемо наділені всіма болячками сучасного українського суспільства.

Будь-який великий город є засмічений, забруднений і загазований – будь то Кривий Ріг чи Житомир. Адже людина – як не крути – створює навкруги себе отруйне середовище і коли в селі природа це середовище встигає перетравити і нейтралізувати, то у великому городі отрута накопичується і в землі, і в воді, і в організмі людини.

Будь-який великий город відгороджує людину від землі асфальтом і вона не в змозі відчувати дихання цієї землі, не в змозі всотувати снагу своєї рідної землі. Тому людина у великому городі, особливо та, яка живе на високих поверхах, поступово всихає і тілесно, і духовно, і як свідомий українець. Бо саме земля, на якій живе людина, найперше визначає її етнічну приналежність, а кров стоїть на другому місці. Та це лише в тому випадку, коли людина саме в контакті з землею, а не з асфальтом і камінням мегаполісу. Саме у великому городі жорстокою, байдужою і малосвідомою є людина, бо вона вже штучна, така ж, як і її середовище проживання. Людина не належить сама собі – вона належить масі, сірій забетонованій масі в якій так важко відгадати себе, побачити свій потенціал, свою приналежність і, навіть, почути власні думки.

Але головним є те, що в цьому городі наші діти переважно теж не будуть нашими. Їх виховає трохи школа, в якій міцний совіцький дух, а більше вулиця з її вуличними «авторитетами». Вплив же рунвірівської сім’ї зазвичай набагато менший, ніж ми себе цим тішимо. Бо лише одиниці з нас, хто наділений видатними виховними здібностями, зможуть в умовах великого города контролювати виховання своєї дитини – це треба твердо пам’ятати.

У дітей вразливий, довірливий і мрійливий погляд на життя, а тому саме їх так легко заманити в лабети уявних благ і розкошів. Вони вірять в казку і хочуть бачити її навкруги: в комп’ютерних забавках, в кіно, в руйнуючій чужинській «літературі» – хто їм пояснить штучність того світу, хто переведе з кам’яних завалів «цивілізації» до життя сповненого сенсом і гармонією, коли й дорослі страждають від цього? Саме з дітей потрібно починати наше українське відродження, бо вкінець втративши їх, ми втратимо нашу націю. Творити нову Україну треба починати вже сьогодні, не чекаючи виборів чи ще якоїсь каламуті, а РУНВіра зараз є саме тим другим диханням для Українців, з яким треба починати видозмінюватися.

Багато сот літ ми тікали від себе і від Природи, яка нас породила і результати нас зараз не втішають – у великих городах ми гинемо не тільки як окрема нація, ми гинемо разом з усім Людством в спільному болоті «цивілізації».

Отже виходу немає?

4. Вихід є!

Вихід є і ми його бачимо. Він у тому, аби створити критичну масу рунвістів на певній території. Ми оберемо якесь мальовниче село в центральній Україні, полишимо засмічені кам’яні джунглі великого города і зберемося в цьому селі для великої справи поступу РУНВіри в Україні. Звичайно, це буде важкий крок – позбутися зручностей лінивого життя в мегаполісі і поїхати жити у незвичні для багатьох та важкі умови. Цей крок буде вимагати значних зусиль і напруження волі, важко буде переконати чи умовити наших дружин (чоловіків), однак коли є у нас ще люди, для яких РУНВіра – не хобі, а сенс життя, то вони подолають труднощі, а найголовніше – інерцію свого «трупа», і зберуться таки в цьому селі, яке стане з часом духовним центром РУНВіри, а надалі – і всієї України.

Навіть коли нас буде тут меншість, ми – я впевнений – зуміємо нав’язати тут свої порядки, а з часом – і перебрати владу в селі. Потім ми збудуємо першу в Україні святиню РУНВіри – величний храм Дажбога в найкращому кутку села. Першим поселенцям звичайно ж буде важко, але й шана на майбутніх сторінках історії РУНВіри буде найбільшою, оскільки це буде прорив у розвитку РУНВіри і такі поселення будуть далі рости по всій Україні.

Наше ж перше поселення мусить розміститися десь на правобережній Україні, близько до крупного залізничного вузла, аби одночасно бути і в стороні від цього світу, і в той же час мати налагоджений зв’язок з усією Україною. Також бажано розміститися не дуже далеко від Києва, як потужного господарського центру.

Той хто матиме більшу схильність до духовної праці – будуть рунтатами, проповідниками, розробниками обрядів служби Дажбожої. Ми введемо в поселенні власний, рунвірівський календар із нашим прадавнім 5-денним тижнем і будемо за ним жити. Ми там створимо школу проповідників і випускників розсилатимемо по всій Україні проповідувати Науку Силенка. Ми придбаємо друкарню і будемо видавати книги, брошури, часописи, газети, буклети, листівки тощо, аби це все розходилося по наших землях. Серед нас знайдуться композитори, котрі будуть створювати духовну музику РУНВіри, а також маляри, котрі малюватимуть картини і оздоблюватимуть храми. Хтось буде займатися різьбою по дереву, хтось шитиме-вишиватиме, хтось буде виготовляти вироби з металу і т. д. Ми випрацюємо там особливий, рунвірівський стиль мистецтва, котрий ширитиметься потім Україною. Ми відродимо забуті народні українські промисли, а можливо створимо свої, суто рунвірівські.

Кому ближче військова справа, стане учителем Бойового гопака чи іншого стилю українських єдиноборств. Наші діти і діти місцевих селян будуть виховуватися в косацько-рунвірівському дусі, вони стануть воїнами і державотворцями, а не християнськими рабами. І можливо саме тут виросте майбутній цар нової України. Ми створимо в селі косацькі загони, котрі будуть нас оберігати від злодіїв, циганів та іншої потолочі. Вони вдень і вночі патрулюватимуть поселення, аби всі ми спокійно працювали і спали.

Для тих, хто має підприємницьку жилку, ми створимо всі умови для заснування і розвитку підприємств, селянських господарств та промислів. Ми відродимо такий забутий спосіб колективної праці, як толока. Саме в такий спосіб ми будемо зводити житло новоприбулим у наше поселення, а також будувати святиню та інші будівлі громадського призначення.

Кому ближче лікування і цілительство, той буде лікувати, оздоровлювати побратимів, а головне – займатиметься попередженням захворювань. Ми будемо застосовувати лише природні (в тому числі і травами) способи лікування і зовсім виключимо ліки на хемічній основі. Але головна увага буде приділена зціленню душі (і молитвою також), бо здебільшого саме з причини душевного розладу, а також нецілісного, неповного, суперечливого ставлення до світу, як це є в християнізованому оточенні, і буває більшість хвороб людини.

У нас буде культ красивого і здорового тіла. Буде заборонено куріння і вживання міцних (а можливо і будь-яких) спиртних напоїв. Кожна людина муситиме займатися тілесними, гімнастичними, дихальними вправами з різним навантаженням, залежно від віку людини. Ми будемо організовувати різноманітні спортові змагання будь-якої пори року для всіх вікових категорій.

В нашому поселенні буде заохочуватися мати багато дітей і буде запроваджено культ продовження роду. Кожна жінка матиме не менше як 2–3 дитини. Багатодітні жінки будуть користуватися високою заслуженою повагою в громаді і матимуть пільги та допомоги. Діти наші будуть «варитися» в нашому середовищі, отже можна впевнено сказати, що будуть по духу нашими. Цьому сприятиме також заборона телебачення, Інтернету та інших принад занепадаючої цивілізації. Хоча рунтати і духівники, тобто люди твердо сформовані, мусять бути під’єднаними до інформації зі світу: бути і в Інтернеті, і мати доступ до всіх електронних та паперових засобів масової інформації. Це для того аби бути в курсі подій у світі, щоб повідомляти про них усім нашим побратимам.

Нарешті в поселенні ми будемо строго слідкувати за ощадними природокористуванням і охорона Природи буде для нас одним з найважливіших завдань. Ми будемо карати тих, хто нищитиме Природу чи смітитиме на її лоні.

Ось приблизно таким в загальних штрихах має стати наше майбутнє поселення. Але рунвісти, котрих захопить ідея такого поселення, безперечно додадуть до описаного тут багато нового та свіжого, що збагатить і оживить цю ідею. Треба сказати, що дещо схоже на це описує Володимир Мегре в серії книг про Анастасію, де він закликає взяти по гектару землі і поселитися подалі від великого города. Ці книги варто прочитати, щоб взяти дещо корисне для себе і для нашого майбутнього поселення. Однак головна відмінність між версією Мегре і пропонованою тут є те, що ми застерігаємо не поселятися окремо на своєму гектарі, а жити тісною громадою, де громадське повинно переважати над особистим. Бо громада, як відомо, – великий чоловік.

І ми цього всього безумовно досягнемо, але не варто надовго задумуватися, чухаючи потилицю.

Поки хати в наших селах продаються за безцінь.

Яромисл

Ця стаття була надрукована у вересні 11003 р.Д. в часописі "Слово Оріїв". 

Ми будемо вдячні за відгуки на цю статтю. Бо тема ця відкрита і обговорення триватиме. Бажаючі можуть взяти в ній участь.

Продовження теми

НАДЗВИЧАЙНИЙ СВЯЩЕННИЙ СОБОР ОСІДУ РУНВіри

ПОСТАНОВА № 15

Про доцільність проголошення Рідновірів України окремішною національно-етнічною спільнотою у складі Українського народу

Зважаючи, що на сьогодні не існує жодної офіційно зареєстрованої загальноукраїнської національної громади, яка б відстоювала інтереси етнічних українців у цій мультиетнічній державі, а це призвело до стану, коли українці в своїй ніби державі є найнезахищенішими; що представниками інших етносів у нашій хаті нам прививається толерантність до всіх, крім українців; що держава, залишаючись формально світською, займається відвертим насадженням християнства; що Україна опинилася вже на першому місці в світі за темпами вимирання населення,

Надзвичайний Священний Собор Постановляє:

1. Підтримати ініціативу рідновірських громад України про проведення як двохсторонніх, так і багатосторонніх переговорів (консультацій) з усіма рідновірськими релігійними, козацькими, громадськими, дослідницькими та ін. організаціями для спільного проведення Великого Віча (Великої Всеукраїнської Узгоджувальної Ради) Українських Рідновірів з метою можливого проголошення Рідновірів України окремішною особливою націєтворчою спільнотою (етнічною групою) у складі Українського народу на новому етапі розвитку споконвічного українського етносу – етапі творення цивілізації Дажбожичів.

2. Уповноважити Голову Священної Ради ОСІДУ РУНВіри у справах організаційних рунтата Світозара Корнелюка сформувати Робочу групу для ведення відповідних переговорів, з намаганням долучити до цієї справи Повноважних Представників з усіх діючих Релігійних центрів ОСІДУ РУНВіри.

04 жовня 11009 р. Дажбожого

Священна Рада у справах

організаційних ОСІДУ РУНВіри