ТЕЗИ ДО «ЗАСАД ПОЛІТИЧНОЇ ДОКТРИНИ УКРАЇНЦІВ-ОРІЯРУСІВ ЕПОХИ ЗАНЕПАДУ ЮДЕЙО-ХРИСТИЯНСЬКОЇ ПЛАНЕТАРНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ТВОРЕННЯ СУСПІЛЬНОГО СВІТОЛАДУ ДАЖБОЖИЧІВ»

Події в Україні відображають загальнопланетарні процеси зміни техніко-технологічних епох і способів існування людства, як біологічного виду. Перед суспільством стоїть не проблема політичного вибору (яка партія чи блок політичних сил посядуть звільнені крісла існуючої державної машини), а стоїть проблема цивілізаційного вибору: якісно змінити систему взаємовідносин між людьми і навколишнім природним середовищем.

“Кінець світу” юдохристиянського наближається. Раби-християни, які служать Ізраїлю (Богоборцю), вичерпали своє призначення основної сили у творенні “об’єднаних націй планети Земля” як єдиної «Організації» і завершили планетарний еволюційний етап виживання найпідліших

Протиставивши себе Богу-Природі-Всесвіту, знищивши тисячі й тисячі народів-етносів, які утворювали з навколишнім середовищем і космогонічними системами божественну єдність, сучасні поводирі людства (юдохристияни) довели до межі існування не тільки самих себе, але і всю біомасу Землі.

Довгі дискусії на попередніх етапах творення Політичного Проводу Оріярусів-українців привели Діячів ГЕН РУОР до узгодженого розуміння конкретного змісту-осердя Української Національної Ідеї (істинного саме для сучасної епохи, теперішнього часу, сьогоднішнього стану речей): за існуючих плинно-наявних природно-космічних, техніко-технологічних, геополітичних і внутрішньо-українських реалій виживання оріяруського Українства, як космічного явища зі збереженням своєї самобутньої ідентичности, можливе тільки за умови творення Волею й Духом його кращих Синів і Дочок УКРАЇНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ДАЖБОЖИЧІВ

Українська Цивілізація Дажбожичів є специфічний, відповідний природній вдачі нашого етносу спосіб існування й мислення, взаємодії з навколишнім середовищем (природним краєвидом; Сонцем і повітрям; тваринним і рослинним світом; зі своєю родиною й своїм народом; чужоземцями; космосом-всесвітом...), сприйняття життя як священнодійства.

Українська Цивілізація Дажбожичів не обмежена формально-юридичними державними межами-кордонами України, хоча специфічно-український суспільний устрій на контрольованій дажбожичами території й утворює ядро Української Дажбожої планетарної спільноти і відповідного способу життєдіяльности.

Основні Тези Політичної Доктрини Оріярусів України:

1. Визнати Оріярусів корінною нацією України, що пережила 1000-літній геноцид. В якості першочергових кроків для реабілітації корінного народу забезпечити його належними засобами та умовами існування, перш за все,. охоронними заповідними територіями у розмірах не менших, ніж це встановлено п.1 і п.2 статті 121 «Земельного Кодексу України», кожному громадянину України: «Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
1. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власности в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство...;
б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва – не більшого 0, 12 гектара;
г) для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара; в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара.

2. Встановити в Україні природовідповідну та природновідповідальну владу шляхом перезаснування країни під новою назвою Оріярусь-Україна.

3. Прийняти Конституційний Закон «Про національний характер держави Оріярусь-Україна», який забезпечив би націям українського народу пропорційне представництво (відповідно до частки націй українства в загальній масі громадян) в усіх органах державної влади й управління, а також в усіх інших гілках влади, зокрема в органах місцевого самоврядування.

4. Забезпечити громадянам, які вважають себе рабами за матеріальним станом чи світоглядом, незалежно від форми світогляду, назви богорозуміння (імені Бога), право на відмову від участи в громадсько-політичній діяльности, зокрема у виборах до загальнодержавних чи місцевих органів влади.

5. Заборонити продаж землі і водних ресурсів у межах території України, не допустити обезземелення українців і палестинізації України. Влада не має жодних прав продавати те, що їй не належить. Вона може тільки визначати правила господарського розпорядження й користування. Українці мають всі підстави й повинні вважати недійсним можливий продаж землі із самого початку, виходячи не тільки з того, що такий продаж був організований протиправно, злочинно-замовно, але й виходячи, перш за все, з невідповідности приватизації землі споконвічно-природним духовно-світоглядним, морально-етичним, економічним засадам корінного народу України.

6. Рішуче обмежити імміграцію в Україну й надання українського громадянства; спростити умови повернення в Україну етнічним українцям, що змушені були емігрувати з України (без обмеження часу). Провести перереєстрацію українського громадянства: ті хто здобуває громадянство, обов’язково повинні складати іспит на знання української мови, минулого, культури, звичаїв.

7. Негайно визнати воїнів УПА героями національно-визвольних змагань Українського народу, що не тільки відновить українське розуміння справедливости, але й засвідчить майбутнім поколінням дажбожичів, що нащадки будуть шанувати й відзначати тих своїх предків, які збройно боролися зі всякими окупантами, для яких незалежна країна понад усе.

8. Прийняти закон “Про захист прав, чести й гідности Українського народу, української мови й символів Української держави”.

10. Запровадити Українське національне літочислення (11 016 р.) як знак відновлення правди про давність Українського роду-племені. Наявність власного національного літочислення - не технічна процедура обліку часу, а ознака концептуальної світоглядно-духовної незалежности нашої нації-цивілізації.

11. Україноцентризм повинен стати основою методології українського суспільно-політичного мислення, офіційною державною ідеологією. Тільки система (хоч абстрактна, хоч конкретна) з Україною в осередді може розглядатися при вирішенні будь-яких питань. Будь-яка система, ідея, пропозиція повинна бути відкинута, якщо там у осередді не міститься Україна, її почування, прагнення, інтереси, цінності. Це і є наш метод, мудрість, мислення, світогляд. Якщо в чомусь немає Україноцентризму, там немає повноти. Повноти всього, і в першу чергу повноти розуму.

12. Грядуща докорінна зміна способу самоорганізації суспільства повинна поєднати інтереси суспільних станів (верств) українського народу, як громадян різних національностей з Президентською (Гетьманською) моделлю якісно нової «держави» (Гетьман-президент у осередді кола). Нинішня партійно-політична система стала технологією поділу населення за другорядними ознаками та протиставлення цих частин одна іншим через штучне роздмухування другорядних суперечностей.

13. Держава Україна-Оріярусь повинна всіляко підтримати дійсно Українську Національну Церкву - Обєднання Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри (ОСІДУ РУНВіри, Силенкияни), інші об’єднання Рідновірів України, які офіційно визнані нинішньою владою спадкоємцями і творчими нащадками дохристиянського (ведичного) світогляду корінної нації України. Справа не повинна обмежитись припиненням дискримінації українських рідновірів, повною реабілітацією й виплатою їм компенсацій, визнання цих конфесій традиційними релігіями України. Держава не повинна допускати розповсюдження релігійними організаціями вітхої літератури (Біблія, Коран), яка суперечить елементарним нормам пристойности сучасних суспільств, без спеціальних історико-релігієзнавчих коментарів.

14. Запровадити жорстоку кримінальну відповідальність держслужбовців за подвійне громадянство (зрада Українському народу).

15. Розробити й втілити в життя свого роду “План Маршалла” для України (українців). Єдина нація у світі, яка самостійно й добровільно відмовилась від ядерної зброї, яка пережила в ХХ столітті три голодомори й Чорнобильську катастрофу, не отримала компенсації за німецько-нацистський і московсько-більшовицький геноцид, має право вимагати від світового співтовариства (яке сприяло нищенню) не тільки розуміння, але й допомоги, - в якості своєрідної компенсації за співучасть у Голодоморі 1932-1933 рр., Великому Кримінальному Погромі України 1989-2016рр .

16. Розроблення і неухильне втілення в життя державної програми боротьби за здоровий спосіб життя, боротьби з тютюнопалінням, алкоголізмом, наркоманією.

17. Розроблення і неухильне втілення державної програми боротьби з безпритульністю (особливо дитячою)

18. Захист прав українських громадян за кордоном на основі принципу взаємності.

19. Розроблення державної програми охорони навколишнього середовища, перероблення промислового і побутового сміття, покращення якости питної води.

20. Повернутись до питання проведення люстрацій, очищення вищих органів державної влади від службовців за критеріями (в залежности від):- участи у підготовці й проведенні продажу Української землі; - визнання (не визнання) Голодомору геноцидом Українського народу; - порушення Українського мовного законодавства, спроб увести другу державну мову; - визнання (невизнання Оріярусів корінною нацією українського народу).

Про рунвірівське поселення без лірики

Продовження теми. Початок читайте тут

11003-го року Дажбожого було надруковано нашу програмову статтю «Тут буде серце РУНВіри» про необхідність окремого рунвірівського поселення. Вона мала певний резонанс – редакція отримала схвальні і не дуже відгуки.

Багато хто, мабуть, вже забув, про що там ідеться, тому є сенс нагадати. Ідея ця жива. Вона, хоч і не так як хотілося, проте розвивається, знаходяться її прихильники, дехто вже почав її втілювати, але, на жаль, не скоординувавшись і не об’єднавшись з автором. Почати її втілювати заважає лише одне – не зібрався кістяк діяльних людей, котрі готові оперативно виїхати на поселення, на яких можна опертися і які правильно зрозуміли її головну ціль.

Стаття та була написана свідомо в емоційному стилі, на протиставленні села з городом, переваг першого над другим і тому багато хто зрозумів так, що цю статтю написала втомлена цивілізацією людина і якій захотілося пожити в гармонії з природою. А оскільки самому їхати туди не з руки, тому автор хотів би зачепити із собою кілька єдиновірних побратимів. Насправді це далеко від істини, оскільки стаття була написана в такій тональності тільки тому, що українці думають, зазвичай, серцем, і сухі прагматичні аргументи не сприймають. Автора спонукали до написання тієї статті речі дуже прагматичні і, не виключено, що доленосні в українській історії, а саме – становлення й розвиток РУНВіри. Тому в цій статті ми б хотіли відкинути всю лірику і зупинитися на суті.

Чи ви коли задумувались, чому яйце має тверду шкаралупу? А чому плід вищих тварин, у тому числі й людини, перші місяці повинен знаходитися глибоко в животі матері? Та тому, що молодий недозрілий зародок нового організму є дуже вразливим до зовнішнього впливу. Його можуть інфікувати зовнішні мікроорганізми або елементарно з’їсти інші великі організми. Але так само відбувається і в людському суспільстві: нове суспільне явище, нова спільнота повинні певний час побути в деякій ізоляції від зовнішнього сильного світу, вони повинні певний період «поваритися у власному соку» – щоб зміцніти, і надалі гідно конкурувати з довкіллям.

Те ж саме і з РУНВірою як суспільним феноменом, як новою ідеологічною системою. Для того щоб завоювати Україну, це Вчення повинно елементарно зміцніти. Лев Силенко нам дав Мага Віру й основи Вчення – це є, якщо сказати умовно, кістяк. Щоб цей кістяк пішов, йому треба обрости м’язами та іншими органами, нагуляти жиру. А зробити це, живучи розпорошеними у великому городі просто неможливо. І в цьому, мабуть, вже переконалися американські перші рунвісти, коли жили розпорошено по різних штатах і не додумалися переїхати організовано до Святині в Спрінґ Ґлен. І їхній нинішній незавидний стан має стати уроком для нас, сповідників Науки Силенка в Україні. Бо, живучи за ритмом великого города, переймаючись його проблемами й клопотами, знаходячись у його інформаційному просторі і лише раз на тиждень (у кращому разі!) збиратись зі своїми однодумцями, тобто 1/100, 1/50 чи хай навіть 1/10 часу бути рунвістом, а решту часу кимось іншим – так ми ніякої РУНВіри не побудуємо.

Згадаймо жидівську історію. Ті жиди, які заправляють нині Ізраїлем, США, всім жидівством та й, чого правду приховувати, – усім світом, вийшли з т. зв. «зони осілості» Московської імперії, тобто із сучасних земель України та Білорусі. І жили вони тут у численних гетто, де, як і приписує їм їхній Талмуд, вони жили стіна повз стіну. І навпаки, практично ніякого впливу нині не справляють жиди-сефарди, котрі жили в той же час вільно і розпорошено в Європі. Вони катастрофічно асимілювались, тобто перестали вважати себе жидами.

Або погляньмо на мормонів у США, котрі виїхали з різних штатів і поселилися в напівпустелі навкруги Солоного озера. Зараз вони мають свій власний штат – Юта. Та й самі США створили християни-європейці, які йшли на землі індіанців і створювали там поселення. Або руські ченці, які засновували й поселялися в монастирях на півночі, русифікували тубільне фіно-угорське населення і таким чином творили Московсько-руську державу. Таких прикладів можна навести безліч. Та й зараз деякі протестантські, індуїстські та інші секти успішно створюють подібні поселення чи монастирі, коли реально впираються в неможливість існування розпорошеними у великому городі.

Нещодавно в ЗГУК (Звичаєвій Громаді Українських косаків) виникла цікава ідея – збудувати в Києві своїми силами і на свої кошти багатоквартирний будинок, щоб потім у ньому жити однією громадою. Це теж непогана ідея, яка де-в-чому перегукується з нашою – оскільки це все ж набагато краще, аніж жити розпорошеними, хоча вплив мегаполіса при такому варіанті послаблюється недостатньо. Але ця ідея теж поки що на рівні проекту і ми щиро бажаємо, аби вона втілилася. Хай буде таких осередків декілька, хай їх буде багато, хай виникне рунвірівське поселення на батьківщині Учителя в селі Богоявленському та ще деінде – вони всі мають між собою співпрацювати й конкурувати за першість. Якийсь осередок виявиться сильнішим, котрий і стане, як ми писали у попередній статті, серцем РУНВіри.

Нам дехто закидає, що ми, мовляв, хочемо ізолюватися від світу, «втекти на хутір», що «треба йти в народ, а не ховатись» і так далі. Що можна відповісти? Перше, що ховатися ніхто і не збирається. У статті говорилося, що поселення має знаходитися близько до транспортних магістралей, недалеко від Києва, тобто ми маємо їздити по всій Україні, проповідувати РУНВіру, об’єднувати громади, а також тримати в полі свого впливу столицю як потужний інформаційний і господарський центр. По-друге, на такий крок, як поміняти місце свого проживання, покинути комфортний город і поселитися на землі, – на це здатні дуже й дуже мало справді фанатичних рунвістів, адже для цього треба бути доволі сильною людиною, а таких зараз, на жаль, не густо. Тому побоювання, що громади в городах опустіють, дуже й дуже надумані. А якщо й опустіють, то не від того, що всі поїдуть у поселення, а з причин, які зазначені вище, тобто неповноцінності громад, розпорошених у мегаполісі.

В кінці хочемо підкреслити, що нам потрібні насамперед не люди, які люблять природу й селянське життя, не ті, які мріють про дачу біля річки під лісом, а люди, які чітко уявляють, що вони їдуть для того, щоб жити й працювати на Ідею РУНВіри і на Славу Дажбога. А ще аби випробувати модель майбутньої сильної України.

З Дажбогом переможемо!

Яромисл, лютий 11005 р.Д.

Тут буде серце РУНВіри

1. Погляд на мегаполіс

Наповнений вщерть мурашник мегаполісу.

Він вдихає п’янке, настояне на травах повітря, а видихає отруйні гази. Він п’є чисту джерельну воду, а зливає нечистоти, він вкриває землю асфальтом, а мальовничі околиці поступово перетворює на суцільне смердюче сміттєзвалище. Він витоптує траву, розлякує тварин і птахів, спалює навкруги себе луки і ліси.

В нього з усіх усюд стікається здорове, наповнене життям населення, воно летить на фальшивий блиск неонових реклам, як метелик на вогнище, щоби обпалити крила у цьому вогнищі, знищити свої природні здорові інстинкти, втратити свої національні ознаки, віддати, нарешті, свою душу жовтому дияволу. Ці сліпі метелики ще не знають: цей великий город тримається саме на таких, як вони мігрантах. Вони тут підмітають вулиці, печуть хліб, будують хмародери, створюють великі підприємства і творять велику політику. Вони, але не їхні діти, котрі перетворюються в кращому разі на затхлих офісних щурів, гвинтиків цього мурашника, котрі проводять своє життя на лінії офіс – метро – диван перед телеящиком, а в гіршому перетворюються на алкоголіків, наркоманів, бомжів, самогубців та інших дегенератів. Ці їхні діти забудуть, як елементарно забити цвяха в квартирі, а багато хто з них розучаться навіть просто продовжити свій рід, не те що передати вже своїм дітям якийсь духовний досвід від своїх предків, народжених колись в природніх умовах. В квартирах-шухлядах великого города живе значно більше собак, аніж дітей і з цієї причини він давно б уже вимер, якби з провінції не котилася невичерпна хмара свіжих «метеликів», засліплених фальшивими цінностями «красівой жизні» в мегаполісі.

Село самодостатнє. Мегаполіс же не може жити без села. Він витягує з нього соки, часом до останньої краплини. Він, в підсумку, знелюднює це село і прирікає на вимирання, щоб потім з цієї причини згинути і самому. Мегаполіс пиляє гілку, на якій сидить сам. Бо недарма існує мудрий вислів: «Цивілізація народжується в селі, а помирає в мегаполісі». Вогнище мегаполіса перегорить і згасне, а на його руїнах буде рости будяк і пастимуться кози. Життя ж продовжиться у навколишніх селах, на землях, які мегаполіс не встиг перетворити на смітник.

Цивілізація в городі-мегаполісі – це ефектно, яскраво і звабно, але… Коли людство живе не за законами природи, а всупереч їм, навіть на зло, – це трагедія, руїна. Природа переживе – вона бачила й гіршу гидоту, тому періодично й влаштовувала очистку свого тіла через землетруси, повені, пожежі, а от людина – ні. Людина города (та, що тісно зв’язана пуповиною з хворобливою метушнею мегаполісу і його «благами») знищує, руйнує себе морально і духовно на генетичному і енергетичному рівнях. Як? Дуже просто: людина – витвір свідомої Природи, як і все, що нас оточує (тобто те, що не є витвором хворобливої винахідливості людини), тому відокремлюючи себе від негаснучого джерела життя людина перериває тонку павутинку, яка пов’язує її з космічною і земною енергією, з тим, що дає їй можливість існувати і розвиватися, продовжувати свій рід і виконувати своє пряме призначення. І, таким чином, те, що в Природі є не природним, поступово гине. Сумніви з приводу цього легко подолати, згадавши історію.

2. Історична місія Києва

Автор цієї статті, опинившись в Києві і пізнавши його нутро, спочатку дивувався, чому, приміром, київська УНСО далеко не найпотужніша і не найдисциплінованіша в Україні (м’яко кажучи), чому інші націоналістичні партії-організації мають такий затхло-неприглядний вигляд, чому козацтво в Києві таке старече і опереткове, чому, врешті, РУНВірою, цим могутнім вченням, в столиці немає кому займатися при тому, що майже всі, хто має дещицю громадянської свідомости, ознайомлені з нею, а то і приймали колись більшу чи меншу участь у її поширенні. Їм стало «нецікаво». Наче РУНВіра – це «цирк на дроті», а рунвірівська громада повинна влаштовувати для них захоплюючі шоу, бажано зі стриптизом. Їм не здогадатися, що в громаду на свягос ходять перш за все для спілкування з Дажбогом, задля відчуття єдности одновірців і не в останню чергу для того, щоб обнятися зі своїм побратимом, поділити з ним радість і біль, обговорити справи, заснувати підприємство, знайти роботу, отримати моральну чи навіть матеріальну підтримку, а зовсім не на шоу.

Можуть заперечити, що подібні клопоти мають всі громади по Україні, однак порівняння того, скільки і які громади РУНВіри можна би було мати в Києві вже зараз з тим, що ми тут маємо, оптимізму не додає.

Згодом, роздумуючи над цим питанням, автор зрозумів: все, що ми маємо в Києві, відбулося закономірно. Київ давно себе вичерпав як столиця (центр воїнів-кшатриїв) і тим більше як духовний центр брагманів. Це все закінчилося не пізніше XII – XIII століть. А закони історії, як відомо, доволі жорсткі і вони не допускають, аби один і той же город ставав двічі центром, за термінологією Лева Гумільова, «пасіонарного вибуху», або духовним вогнищем нової релігії чи вчення. Подібних аналогів історії людства не відомо. Тому сподіватися, що Київ знову стане тим рунвірівським вогнищем, від якого спалахне духовно вся Україна, не доводиться. Притягувати ж сюди за вуха центр РУНВіри – зайняття не лише марне, а й шкідливе для тієї ж РУНВіри, оскільки вона тут конче збюрократизується, а отже існує небезпека її компрометації як ідеї.

Київ і в Московській імперії і в Совіцькому її варіанті був лише центром губернії (лише губернія була більшою – УССР). Таким він до певної міри залишається і зараз, оскільки про незалежну до кінця Україну не йдеться. В Києві провінцією тягне на кожному кроці, – як в мові, так і в недостойній поведінці самоприниження киян перед іноземцями.

В нинішньому Києві можна робити гроші, можна робити великі гроші, але не більше. Він може стати грошовим і господарським центром України, великим будівельним майданчиком і великим банком. В Києві можна витрачати гроші, при тому безсенсово: ресторанів, казино, нічних клубів – хоч греблю гати. Можна їх втелющити в якийсь проект – чим грандіозніший, тим безглуздіший. Проте вкласти гроші у щось достойне чи корисне тут не можна. Так, наприклад, пожертви для «Слова Оріїв» протягом останнього року давали лише сільський вчитель з Буковини та пенсіонер з Волині. За що їм велика дяка.

Киянину неважко помітити, що діти і внуки київських рунвістів не лише не стають рунвістами, а й з великою натяжкою вважають себе українцями. Подібна «наступність поколінь», до речі, відбувається не тільки серед рунвістів, а націоналістів загалом і можна впевнено підкреслити, що це закономірна тенденція. В Києві українці втрачають свої дітей. Лише одного цього вистачило би, щоб покинути мегаполіс назавжди!

Отже історична та духовна місія Києва як центру України, давно вичерпана – це помітно за всіма статтями. А історія, як відомо, вороття не має.

3. Куди підемо?

Який же вихід з усього цього? Можливо податися в інший город, в якийсь обласний центр, котрий не несе на собі тягар минулої величі та слави?

Це вихід, але лише наполовину. Чому? В будь-якому великому городі ми приречені бути в абсолютній меншости. Ми будемо розпорошеними в ньому і зустрічатимемося в кращому випадку один раз на тиждень на свягосі. Ми варитимемося в казані цього города, житимемо за його писаними і неписаними законами, підкорятимемося його бюрократії, наповнюватимемо кишені його бандитів. Одним словом, ми будемо наділені всіма болячками сучасного українського суспільства.

Будь-який великий город є засмічений, забруднений і загазований – будь то Кривий Ріг чи Житомир. Адже людина – як не крути – створює навкруги себе отруйне середовище і коли в селі природа це середовище встигає перетравити і нейтралізувати, то у великому городі отрута накопичується і в землі, і в воді, і в організмі людини.

Будь-який великий город відгороджує людину від землі асфальтом і вона не в змозі відчувати дихання цієї землі, не в змозі всотувати снагу своєї рідної землі. Тому людина у великому городі, особливо та, яка живе на високих поверхах, поступово всихає і тілесно, і духовно, і як свідомий українець. Бо саме земля, на якій живе людина, найперше визначає її етнічну приналежність, а кров стоїть на другому місці. Та це лише в тому випадку, коли людина саме в контакті з землею, а не з асфальтом і камінням мегаполісу. Саме у великому городі жорстокою, байдужою і малосвідомою є людина, бо вона вже штучна, така ж, як і її середовище проживання. Людина не належить сама собі – вона належить масі, сірій забетонованій масі в якій так важко відгадати себе, побачити свій потенціал, свою приналежність і, навіть, почути власні думки.

Але головним є те, що в цьому городі наші діти переважно теж не будуть нашими. Їх виховає трохи школа, в якій міцний совіцький дух, а більше вулиця з її вуличними «авторитетами». Вплив же рунвірівської сім’ї зазвичай набагато менший, ніж ми себе цим тішимо. Бо лише одиниці з нас, хто наділений видатними виховними здібностями, зможуть в умовах великого города контролювати виховання своєї дитини – це треба твердо пам’ятати.

У дітей вразливий, довірливий і мрійливий погляд на життя, а тому саме їх так легко заманити в лабети уявних благ і розкошів. Вони вірять в казку і хочуть бачити її навкруги: в комп’ютерних забавках, в кіно, в руйнуючій чужинській «літературі» – хто їм пояснить штучність того світу, хто переведе з кам’яних завалів «цивілізації» до життя сповненого сенсом і гармонією, коли й дорослі страждають від цього? Саме з дітей потрібно починати наше українське відродження, бо вкінець втративши їх, ми втратимо нашу націю. Творити нову Україну треба починати вже сьогодні, не чекаючи виборів чи ще якоїсь каламуті, а РУНВіра зараз є саме тим другим диханням для Українців, з яким треба починати видозмінюватися.

Багато сот літ ми тікали від себе і від Природи, яка нас породила і результати нас зараз не втішають – у великих городах ми гинемо не тільки як окрема нація, ми гинемо разом з усім Людством в спільному болоті «цивілізації».

Отже виходу немає?

4. Вихід є!

Вихід є і ми його бачимо. Він у тому, аби створити критичну масу рунвістів на певній території. Ми оберемо якесь мальовниче село в центральній Україні, полишимо засмічені кам’яні джунглі великого города і зберемося в цьому селі для великої справи поступу РУНВіри в Україні. Звичайно, це буде важкий крок – позбутися зручностей лінивого життя в мегаполісі і поїхати жити у незвичні для багатьох та важкі умови. Цей крок буде вимагати значних зусиль і напруження волі, важко буде переконати чи умовити наших дружин (чоловіків), однак коли є у нас ще люди, для яких РУНВіра – не хобі, а сенс життя, то вони подолають труднощі, а найголовніше – інерцію свого «трупа», і зберуться таки в цьому селі, яке стане з часом духовним центром РУНВіри, а надалі – і всієї України.

Навіть коли нас буде тут меншість, ми – я впевнений – зуміємо нав’язати тут свої порядки, а з часом – і перебрати владу в селі. Потім ми збудуємо першу в Україні святиню РУНВіри – величний храм Дажбога в найкращому кутку села. Першим поселенцям звичайно ж буде важко, але й шана на майбутніх сторінках історії РУНВіри буде найбільшою, оскільки це буде прорив у розвитку РУНВіри і такі поселення будуть далі рости по всій Україні.

Наше ж перше поселення мусить розміститися десь на правобережній Україні, близько до крупного залізничного вузла, аби одночасно бути і в стороні від цього світу, і в той же час мати налагоджений зв’язок з усією Україною. Також бажано розміститися не дуже далеко від Києва, як потужного господарського центру.

Той хто матиме більшу схильність до духовної праці – будуть рунтатами, проповідниками, розробниками обрядів служби Дажбожої. Ми введемо в поселенні власний, рунвірівський календар із нашим прадавнім 5-денним тижнем і будемо за ним жити. Ми там створимо школу проповідників і випускників розсилатимемо по всій Україні проповідувати Науку Силенка. Ми придбаємо друкарню і будемо видавати книги, брошури, часописи, газети, буклети, листівки тощо, аби це все розходилося по наших землях. Серед нас знайдуться композитори, котрі будуть створювати духовну музику РУНВіри, а також маляри, котрі малюватимуть картини і оздоблюватимуть храми. Хтось буде займатися різьбою по дереву, хтось шитиме-вишиватиме, хтось буде виготовляти вироби з металу і т. д. Ми випрацюємо там особливий, рунвірівський стиль мистецтва, котрий ширитиметься потім Україною. Ми відродимо забуті народні українські промисли, а можливо створимо свої, суто рунвірівські.

Кому ближче військова справа, стане учителем Бойового гопака чи іншого стилю українських єдиноборств. Наші діти і діти місцевих селян будуть виховуватися в косацько-рунвірівському дусі, вони стануть воїнами і державотворцями, а не християнськими рабами. І можливо саме тут виросте майбутній цар нової України. Ми створимо в селі косацькі загони, котрі будуть нас оберігати від злодіїв, циганів та іншої потолочі. Вони вдень і вночі патрулюватимуть поселення, аби всі ми спокійно працювали і спали.

Для тих, хто має підприємницьку жилку, ми створимо всі умови для заснування і розвитку підприємств, селянських господарств та промислів. Ми відродимо такий забутий спосіб колективної праці, як толока. Саме в такий спосіб ми будемо зводити житло новоприбулим у наше поселення, а також будувати святиню та інші будівлі громадського призначення.

Кому ближче лікування і цілительство, той буде лікувати, оздоровлювати побратимів, а головне – займатиметься попередженням захворювань. Ми будемо застосовувати лише природні (в тому числі і травами) способи лікування і зовсім виключимо ліки на хемічній основі. Але головна увага буде приділена зціленню душі (і молитвою також), бо здебільшого саме з причини душевного розладу, а також нецілісного, неповного, суперечливого ставлення до світу, як це є в християнізованому оточенні, і буває більшість хвороб людини.

У нас буде культ красивого і здорового тіла. Буде заборонено куріння і вживання міцних (а можливо і будь-яких) спиртних напоїв. Кожна людина муситиме займатися тілесними, гімнастичними, дихальними вправами з різним навантаженням, залежно від віку людини. Ми будемо організовувати різноманітні спортові змагання будь-якої пори року для всіх вікових категорій.

В нашому поселенні буде заохочуватися мати багато дітей і буде запроваджено культ продовження роду. Кожна жінка матиме не менше як 2–3 дитини. Багатодітні жінки будуть користуватися високою заслуженою повагою в громаді і матимуть пільги та допомоги. Діти наші будуть «варитися» в нашому середовищі, отже можна впевнено сказати, що будуть по духу нашими. Цьому сприятиме також заборона телебачення, Інтернету та інших принад занепадаючої цивілізації. Хоча рунтати і духівники, тобто люди твердо сформовані, мусять бути під’єднаними до інформації зі світу: бути і в Інтернеті, і мати доступ до всіх електронних та паперових засобів масової інформації. Це для того аби бути в курсі подій у світі, щоб повідомляти про них усім нашим побратимам.

Нарешті в поселенні ми будемо строго слідкувати за ощадними природокористуванням і охорона Природи буде для нас одним з найважливіших завдань. Ми будемо карати тих, хто нищитиме Природу чи смітитиме на її лоні.

Ось приблизно таким в загальних штрихах має стати наше майбутнє поселення. Але рунвісти, котрих захопить ідея такого поселення, безперечно додадуть до описаного тут багато нового та свіжого, що збагатить і оживить цю ідею. Треба сказати, що дещо схоже на це описує Володимир Мегре в серії книг про Анастасію, де він закликає взяти по гектару землі і поселитися подалі від великого города. Ці книги варто прочитати, щоб взяти дещо корисне для себе і для нашого майбутнього поселення. Однак головна відмінність між версією Мегре і пропонованою тут є те, що ми застерігаємо не поселятися окремо на своєму гектарі, а жити тісною громадою, де громадське повинно переважати над особистим. Бо громада, як відомо, – великий чоловік.

І ми цього всього безумовно досягнемо, але не варто надовго задумуватися, чухаючи потилицю.

Поки хати в наших селах продаються за безцінь.

Яромисл

Ця стаття була надрукована у вересні 11003 р.Д. в часописі "Слово Оріїв". 

Ми будемо вдячні за відгуки на цю статтю. Бо тема ця відкрита і обговорення триватиме. Бажаючі можуть взяти в ній участь.

Продовження теми